Жила-була маленька дівчинка, чиє волосся було таким яскравим і золотистим, що виблискувало на сонці, немов прядене золото. Через це її звали Золотоволоскою.
Одного дня Золотоволоска вирушила на луки збирати квіти. Вона йшла все далі й далі й зрештою опинилася в лісі, де ніколи раніше не була. Ліс був прохолодним і затіненим, і вона пішла вперед, милуючись його красою.
Невдовзі дівчинка побачила маленький будиночок, що стояв самотньо серед дерев. Вона дуже втомилася й захотіла пити, тому постукала у двері. Вона сподівалася, що добрі люди, які тут живуть, дадуть їй води й дозволять трохи відпочити.
Та Золотоволоска не знала, що цей будиночок належав трьом ведмедям. Тут мешкали ВЕЛИКИЙ ВЕДМІДЬ-ТАТО, середнього розміру ВЕДМЕДИЦЯ-МАМА і маленьке ведмежа, яке було завбільшки з саму Золотоволоску. Але всі троє пішли на прогулянку до лісу, поки їхня вечеря вистигала.
Дівчинка постукала у двері, але ніхто не відповів. Вона трохи почекала, потім знову постукала – і знову тиша. Тоді вона обережно натиснула на двері – і вони відчинилися.
Зайшовши всередину, вона побачила три стільці, що стояли в ряд. Один був ВЕЛИКИМ СТІЛЬЦЕМ – він належав ведмедю-татові. Другий – середнього розміру, і це був стілець ведмедиці-мами. А третій – маленький, милий стільчик ведмежати.
На столі стояли три миски з гарячою кашею. “Отже, ” – подумала Золотоволоска, – “господарі скоро повернуться, щоб її з’їсти.”
Вона вирішила сісти й відпочити, поки господарі не повернуться. Спершу вона сіла у ВЕЛИКЕ КРІСЛО, але подушка була надто м’яка, ніби хотіла її проковтнути. Тоді вона спробувала середнє крісло, але подушка виявилася надто твердою й незручною. Нарешті, вона сіла в маленьке, миле крісло, яке було саме таким, як треба, ніби створене для неї.
Вона сиділа, погойдуючись, довго-довго, аж поки крісло не тріснуло, і вона провалилася прямо через нього!
Але господарі так і не поверталися, а на столі все ще стояли миски з кашею. «Напевно, вони не дуже голодні», – подумала Золотоволоска, – «інакше вже давно повернулися б на вечерю». Тож вона підійшла ближче, щоб подивитися, чи миски ще повні.
Перша миска була ВЕЛИКОЮ, з ВЕЛИКОЮ ДЕРЕВ’ЯНОЮ ЛОЖКОЮ – це була миска ведмедя-тата. Друга миска була середнього розміру, з середньою дерев’яною ложкою – вона належала ведмедиці-мамі. А третя – маленька, з маленькою срібною ложечкою – це була миска ведмежати.
Каша пахла так смачно, що Золотоволоска вирішила її скуштувати.
Вона взяла ВЕЛИКУ ЛОЖКУ і спробувала кашу з ВЕЛИКОЇ МИСКИ, але вона була надто гаряча. Тоді вона взяла середню ложку й скуштувала кашу з середньої миски – вона була надто холодна. Нарешті, вона взяла маленьку срібну ложечку і спробувала кашу з маленької миски – вона була якраз такою, як треба, і така смачна, що Золотоволоска їла, їла, їла, поки не з’їла всю кашу.
Після цього їй стало дуже сонно. Вона піднялася сходами нагору і оглянула кімнату. Там стояли три ліжка в ряд. Перше було ВЕЛИКИМ ЛІЖКОМ ведмедя-тата. Друге – середнього розміру, належало ведмедиці-мамі. А третє – маленьке, милий куточок для ведмежати.
Золотоволоска лягла на ВЕЛИКЕ ЛІЖКО, щоб спробувати його, але подушка була занадто висока, і їй було зовсім незручно.
Тоді вона лягла на середнє ліжко, але подушка виявилася надто низькою, і це теж було незручно.
Нарешті, вона прилягла на маленьке ліжечко ведмежати, і воно виявилося ідеальним – таким зручним, що вона лежала, лежала… і міцно заснула.
Тим часом три ведмеді повернулися додому. Щойно вони увійшли й оглянулися, одразу зрозуміли, що хтось тут був.
«ХТОСЬ СИДІВ НА МОЄМУ СТІЛЬЦІ!» – загарчав ведмідь-тато своїм гучним голосом. – «І залишив подушку перекошеною!»
«І хтось сидів на моєму стільці», – сказала ведмедиця-мама. – «І залишив його криво поставленим!»
«І хтось сидів на моєму стільці!» – пропищав ведмежа тоненьким голоском. – «І сидів, і сидів, поки не проломив дно!» – і йому стало дуже сумно.
Тоді ведмеді підійшли до столу, щоб з’їсти свою кашу.
«ЩО ЦЕ?!» – знову загарчав ведмідь-тато. – «ХТОСЬ ПРОБУВАВ МОЮ КАШУ І ЗАЛИШИВ ЛОЖКУ НА СТОЛІ!»
«І хтось їв мою кашу», – сказала ведмедиця-мама середнім голосом. – «І розплескав її по краях миски!»
«І хтось куштував мою кашу!» – завищало ведмежатко. – «І їв, і їв, поки не з’їв її всю!»
Коли він це сказав, у нього на очах виступили сльози.
«Якщо хтось тут був, то, можливо, він і досі тут», – сказала ведмедиця-мама. Тож три ведмеді пішли нагору, щоб подивитися.
Спочатку ведмідь-тато глянув на своє ліжко.
«ХТОСЬ ЛЕЖАВ НА МОЄМУ ЛІЖКУ І СПУСТИВ КОВДРУ!» – загарчав він своїм гучним голосом.
Потім ведмедиця-мама подивилася на своє ліжко.
«Хтось лежав на моєму ліжку і скинув подушку», – сказала вона середнім голосом.
Нарешті ведмежа глянуло на своє ліжечко – і там лежала маленька Золотоволоска, її щічки рожеві, як троянди, а золотаве волосся розсипалося по подушці.
«Хтось лежав у моєму ліжечку!» – радісно пропищало ведмежа. – «І ось вона – ще тут!»
Золотоволоска уві сні почула голос ведмедя-тата і їй здалося, ніби це грім котиться небом.
Коли вона почула голос ведмедиці-мами, їй здалося, що це вітер шумить у верховітті дерев.
Але коли пролунав пронизливий голос ведмежати, він був таким тонким і різким, що дівчинка одразу прокинулася. Вона підвелася й побачила перед собою трьох ведмедів, які дивилися на неї.
«Ой леле!» – скрикнула Золотоволоска. Вона швидко вискочила з ліжка й кинулася до вікна. Воно було відчинене, тож дівчинка вистрибнула, перш ніж ведмеді встигли її зупинити. Потім вона щодуху побігла додому й більше ніколи не наближалася до лісу.
А маленьке ведмежа гірко плакало, бо дуже хотіло, щоб гарненька дівчинка залишилася з ним погратися.
Радимо почитати казку «Аліса в Країні Чудес» (версія Дісней), адже вона має дещо спільного із «Золотоволоскою і трьома ведмедями»! 🌟
Обидві історії розповідають про цікаву та допитливу дівчинку, яка потрапляє в незвіданий світ, досліджує його та стикається з незвичайними мешканцями. Як і Золотоволоска, Аліса випробовує чужі речі — напої та тістечка, що змінюють її розміри.
📖 Вирушайте у пригоди разом з Алісою, щоб поринути у світ магії та дивовиж! ✨♠️🐇
