Жив-був у зеленій долині маленький анкілозавр Бронко. Він був невисокий, але міцний, з твердою бронею на спині й хвостом, схожим на булаву. Бронко любив гуляти між гігантськими папоротями, слухати спів птеродактилів і грітися на сонечку. У долині жили різні динозаври: швидкі велоцираптори, величезні брахіозаври, грізні тиранозаври та грайливі трицератопси. Усі вони жили дружно, але часто сварилися через дрібниці — хто перший питиме з річки чи чий рев найгучніший.
Одного ранку долину сколихнув гучний гуркіт. Земля затремтіла, а з високого вулкана на краю долини почав здійматися чорний дим. Динозаври зібралися на галявині, перелякано перемовляючись.
— Вулкан прокидається! — закричав птеродактиль Піко, гойдаючись у небі. — Скоро лава заллє нашу долину!
— Треба тікати! — пискнув маленький велоцираптор Віра. — Але куди?
— Ми не встигнемо, — пробурмотів старий брахіозавр Бум, похитуючи довгою шиєю. — І куди підемо? Ми ж не знаємо, де безпечно!
Бронко стояв осторонь і слухав. Його броня блищала на сонці, а очі світилися рішучістю. Він постукав хвостом по землі й гукнув:
— Стривайте! Ми можемо знайти нову домівку, якщо працюватимемо разом! Я знаю стежку за долиною, де є зелена галявина біля озера. Але нам треба поспішити й діяти як команда!
Динозаври здивовано подивилися на маленького анкілозавра. Тиранозавр Рекс пирхнув:
— Ти? Маленький Бронко? Як ти нас поведеш?
— Я не найшвидший і не найбільший, — відповів Бронко, — але я знаю, що разом ми сильніші. Хто зі мною?
Першим підстрибнув Віра:
— Я допоможу! Я швидкий і можу розвідати шлях!
— А я можу нести важкі речі! — прогудів Бум, махнувши хвостом.
— А я бачу все згори! — додав Піко, зробивши коло в небі.
Навіть Рекс, трохи повагавшись, кивнув:
— Гаразд, я приєднаюся. Але тільки тому, що не хочу залишитися сам!
Подорож починається
Бронко повів динозаврів через вузьку стежку, що вела за долину. Піко літав попереду, виглядаючи небезпеку. Віра бігав туди-сюди, перевіряючи, чи немає хижаків. Бум ніс на спині маленьких динозавриків, які втомилися, а Рекс розчищав шлях, відштовхуючи великі камені.
Але дорога була нелегкою. Спершу вони натрапили на густий ліс із колючими кущами. Віра застряг, і його довелося витягати. Потім шлях перегородила річка. Бронко запропонував:
— Бум, ти можеш перенести нас через річку, якщо ми триматимемося за твій хвіст!
Бум обережно увійшов у воду, а динозаври, тримаючись за нього, перейшли на інший берег. Навіть Рекс, який боявся намочити лапи, подякував Бумові.
Випробування в каньйоні
Наступного дня вони дісталися до вузького каньйону. Вулкан уже гудів сильніше, і попіл падав із неба. У каньйоні лежала величезна скеля, яка перегороджувала шлях.
— Ми пропали! — застогнав Віра.
— Ні, — сказав Бронко. — Рекс, твоя сила нам потрібна! А я допоможу своїм хвостом.
Рекс і Бронко разом штовхали скелю. Рекс ричав, а Бронко гупав хвостом, аж доки скеля не покотилася вбік. Усі динозаври радісно заревли.
Нова домівка
Нарешті, після кількох днів подорожі, Піко закричав із неба:
— Я бачу її! Зелену галявину біля озера!
Динозаври вибігли на простору долину. Там було багато трави, чисте озеро й жодного вулкана поблизу. Усі радісно стрибали, а Бронко посміхнувся:
— Ми зробили це разом. Кожен із вас допоміг, і тепер у нас є новий дім!
Навіть Рекс, який завжди бурчав, підійшов до Бронка й сказав:
— Ти молодець, малий. Без тебе ми б не впоралися.
Мораль казки
Відтоді динозаври жили в новій долині й більше не сварилися через дрібниці. Вони зрозуміли, що, коли працюють разом, можуть подолати будь-які труднощі — навіть грізний вулкан. А Бронко, маленький анкілозавр із великим серцем, став улюбленцем усіх і часто нагадував: «Разом ми — сила!»
