Жила-була маленька поні, на ім’я Ліна. Вона була наймилішою і найспритнішою серед усіх поні у своєму селі, але в Ліни була одна мрія: навчитися літати. Кожен раз, коли вона дивилася на небо і бачила птахів, її серце завмирало від бажання піднятися до хмар і відчути свободу польоту.
Одного дня, коли Ліна гуляла по лісовій галявині, вона натрапила на дивну, блискучу квітку. Її пелюстки світилися золотавим сяйвом. Не втримавшись, поні торкнулася квітки носиком, і раптом з неї вилетіла фея!
— Ти розбудила мене, Ліно, — сказала фея, усміхаючись. — Я бачу, що ти мрієш літати. За твою доброту й щире серце я виконаю твоє бажання.
Ліна не могла повірити своїм вухам. Фея легенько торкнулася її спини чарівною паличкою, і раптом у поні виросли великі, сріблясті крила!
— Але запам’ятай, — додала фея, — твої крила будуть з тобою лише тоді, коли ти допомагатимеш іншим і приноситимеш радість.
Відтепер Ліна могла літати. Вона піднялася високо в небо, облітала всі хмари і побачила світ із висоти пташиного польоту. Вона не тільки літала сама, але й допомагала іншим. Якщо хтось загубився або потребував допомоги, Ліна завжди прилітала на виручку.
І хоча крила не завжди були з нею, Ліна навчилася найголовнішого: справжня магія полягає не у польотах, а в доброті й допомозі іншим. Тільки це робить нас по-справжньому вільними.
