Жила-була Сільська Мишка. Одного дня до неї в гості завітала її родичка — Міська Мишка.
На обід господиня приготувала пшеничні зернятка, корінці й жолуді, а запивали вони усе холодною водичкою.
Міській гості така їжа зовсім не сподобалася. Вона їла зовсім трішки й тільки з ввічливості усміхалася.
Після обіду мишки довго розмовляли. Міська Мишка розповідала про життя в місті, про смачні страви та розкіш, а Сільська слухала й дивувалася. Уночі їй навіть наснилося, що вона теж живе в місті, де все так гарно й багате.
Тож наступного ранку, коли Міська Мишка запросила подружку до себе, та з радістю погодилася.
Приїхали вони в розкішний дім. На столі ще стояли залишки святкового бенкету: тістечка, сири, солодощі — справжня казка для мишок!
Але щойно Сільська Мишка зібралася відкусити шматочок ніжного пиріжка, як почула гучне нявчання кота та дряпання у двері. Перелякані мишки кинулися в схованку й довго лежали нерухомо, майже не дихаючи. Коли ж нарешті наважилися повернутися до частування, двері раптом відчинилися, і до кімнати зайшли слуги прибирати зі столу, а за ними — й хатній пес.
Сільська Мишка затрималася у домівці подруги рівно настільки, щоб забрати свою валізку та парасольку.
— У тебе, звісно, є розкоші й ласощі, яких у мене немає, — сказала вона, швидко збираючись, — але я більше ціную свою просту їжу та спокійне життя на селі, разом із миром та безпекою, які вони дають.
Краще бідність із безпекою, ніж достаток серед страху й небезпеки.
