Одного зимового вечора, коли сніг вкривав усе навколо пухнастим килимом, маленька дівчинка на ім’я Соломія поверталася додому з бабусиного будинку. Сніжинки кружляли в повітрі, і все навколо здавалося білим і казковим. Раптом вона помітила у лісі яскраве сяйво, яке ледь пробивалося крізь дерева.
«Що це може бути?» — подумала Соломія і вирішила піти подивитися. Вона зайшла в ліс і побачила неймовірне: перед нею стояв старий дуб, вкритий снігом і льодом, а поруч на галявині сяяла золота стежка, яка вела до самого серця лісу. Дівчинка вирішила йти за цією стежкою, і чим далі вона йшла, тим тепліше й затишніше ставало.
Невдовзі Соломія опинилася на чарівній галявині, де стояла велика кришталева ялинка, яка світилося всіма барвами веселки. Поруч з ялинкою ходили лісові звірі: білки, зайці, лисиці та навіть олені, але всі вони були не звичайними — їхні хутра блищали сріблом і золотом, а очі світилися теплим світлом.
+— Ласкаво просимо до Чарівного Зимового Лісу! — почувся раптом лагідний голос. Соломія озирнулася й побачила прекрасну жінку в білій накидці, схожій на снігову хмаринку. Це була Зима — володарка лісу.
— Що ти тут шукаєш, маленька дівчинко? — запитала Зима.
— Я побачила світло і вирішила подивитися, що тут таке, — відповіла Соломія. — Але тепер я бачу, що це місце казкове! Чи можна залишитися тут?
Зима усміхнулася і відповіла:
— Ти можеш залишитися, але тільки на один вечір. Тут час минає інакше, і один вечір у нашому лісі рівнозначний усьому зимовому сезону. Ми готуємося до свята, і ти можеш допомогти нам.
Соломія була в захваті. Вона допомагала прикрашати ялинку чарівними сніжинками, разом із білками готувала смаколики з морозних ягід для святкової вечері, а лисиці та зайці влаштовували веселі ігри. Ліс був повний сміху, радості та тепла, і Соломія почувалася, наче в найпрекраснішій казці.
Коли настав час прощатися, Зима підійшла до Соломії і сказала:
— Ти була чудовим гостем, і за це я подарую тобі маленьку чарівну сніжинку. Вона буде завжди світити тобі шлях додому, коли настане темрява.
Соломія взяла сніжинку, подякувала і попрощалася з лісовими друзями. Вийшовши з лісу, вона помітила, що вже настав ранок, хоча їй здавалося, що минув тільки один вечір.
Відтоді Соломія завжди носила із собою чарівну сніжинку, яка освітлювала їй шлях у темні зимові ночі, а той вечір у чарівному лісі залишився в її серці назавжди.
Читайте ще більше чарівних казок про зиму та зимові свята на нашому сайті — зануртесь у світ снігових пригод, різдвяних чудес і теплого родинного затишку!
