Колись давно в маленькому містечку, яке називалося Сердечне, жив мудрий і добрий святий Валентин. Він був улюбленцем усіх мешканців, адже мав здатність дарувати людям щастя та любов. Щоразу, коли хтось був сумний або самотній, святий Валентин приносив їм маленькі подарунки, щоб їх серце розцвіло від радості.
Одного разу, коли наближався День Святого Валентина, святий Валентин вирішив зробити щось особливе для всіх дітей міста. Він розумів, що справжня любов не тільки між дорослими, але й у дружбі, турботі один про одного. Він вирішив, що цього року даруватиме дітям «чарівні серця».
Усе місто знало, що на День Святого Валентина святого Валентина можна зустріти в парку, і кожен, хто був добрим і турботливим, міг отримати «чарівне серце». Це серце не було звичайним — воно світилися теплом і радості, і будь-хто, хто його тримав, відчував, як серце наповнюється любов’ю і добротою.
Того дня всі діти Сердечного зібралися в парку. Валентин стояв посередині, і його очі сяяли від радості, бо він бачив, скільки тепла й любові вони носили в своїх серцях.
— Кожен із вас має «чарівне серце» всередині, — сказав він. — Але це серце стає ще яскравішим, коли ви ділитеся ним з іншими.
І тоді, святий Валентин почав роздавати маленькі серця дітям. Оля отримала серце, коли допомогла старенькій бабусі, Петрик — коли поділився своєю іграшкою з другом, а Ірина — коли підтримала сестричку в грубі хвилини.
До кінця дня серце кожного з них світилося теплом і добром. І навіть ті, хто був трішки сумним, відчули, як світ навколо наповнюється теплом. Всі діти зрозуміли, що справжня любов — це не тільки слова, а й вчинки: турбота, доброта й увага до інших.
І так, кожного року на День Святого Валентина місто Сердечне наповнювалося світлом і теплом, а святий Валентин продовжував нагадувати дітям, що любов у світі починається з їхніх сердець.
Мораль:
Справжня любов — це не просто слова, а вчинки, турбота про інших і доброта, якою можна поділитися з кожним.
