У Багдаді, в славне царювання каліфа Гарун аль-Рашіда, жив собі бідний робітник – Гіндбад. Одного літнього дня, в саму спеку, довелось йому нести з одного кінця міста в другий важку поклажу. Він уже зовсім знесилився, коли зайшов на одну вулицю, де віяв прохолодний вітрець і де вся дорога була полита рожевою водою. Тут він скинув із себе мішок і сів на нього, щоб відпочити в холодку. Кращого місця для спочинку не могло і бути. Із розчинених вікон якогось величезного палацу неслися пахощі і летіли дивні звуки музики, що зливалися з щебетанням пташок і тьохканням солов’я. Слухаючи музику і вдихаючи пахощі, Гіндбад подумав, що в цьому будинку сьогодні бенкетують та гуляють. Підійшовши до брами, він спитав:

– Хто господар цього палацу?

Слуги здивувались.

– Як?! – сплеснув руками один.- Ти живеш у Багдаді і не знаєш, що цей будинок славного Сіндбада, що переплив усі моря, які тільки хвилюються на білому світі?

Гіндбаду і раніше доводилось чути про всі незчисленні багатства Сіндбада, але зараз, бачачи перед собою такі розкоші, він мимоволі позаздрив і проговорив так голосно, що його навіть почули в будинку.

Подорожі Сіндбада-Морехода


– Всемогутній Аллаху! Через що таке велике провалля між мною і Сіндбадом? Чого він живе у вічному достатку, а я часом не маю черствого шматка хліба, хоч вибиваюсь із сил, щоб прогодувати свою родину? Чим запобіг він у тебе такої ласки і чим, нарешті, я винен, що ти дав мені таку гірку долю? – І, сказавши, він топнув ногою об землю.

Довго він стояв в задумі… Аж ось хтось підходить до його, бере його за плечі і говорить:

– Мій пан господар Сіндбад хоче тебе бачити. Іди за мною.

Гіндбад злякався. Він подумав, що господар почув його слова і тепер хоче покарати за них.

– Бачите, у мене мішок тут, і я не можу, на жаль, піти за вами, щоб з ним чого не трапилось,- сказав Гіндбад.

Але слуга відповів, що за мішок він може не турбуватися, і бідний носильщик мусив іти.

Його ввели у величезну кімнату, де за пишним столом бенкетувало панство. На покуті сидів поважний дід з довгою білою бородою, і ціла юрба слуг чекала його слова або знаку що-небудь принести або зробити. Це і був господар хати – Сіндбад. Бідному робітникові ніколи не доводилось бачити нічого подібного, і він перелякано водив очима по кімнаті, але Сіндбад привітно покликав його до себе, посадив його поруч з собою, власноручно наклав йому всякої страви і налив дорогого вина.

По обіді Сіндбад звернувся до носильщика і, називаючи його, за арабським звичаєм, братом, спитав, хто він і як його кличуть.

– Я носильщик, а звуть мене Гіндбадом,- відповів робітник.

– Дуже радий бачити,- сказав господар,- та я думаю, що і всім приємно зустрітися з тобою. А тепер скажи ще раз те, що ти сказав на вулиці.

Носильщик почервонів і, низько схиливши голову, відповів:

– Прости, пане господарю, за необережні слова,- всьому виною моя надмірна стома.

– Невже ти думаєш, що я образився? – завважив Сіндбад.- Навпаки, я розумію твоє становище і цілком співчуваю тобі. Але ти помиляєшся, коли думаєш, що усе щастя впало мені з неба без жодної праці з мого боку. Знай, що воно куплено дорогою ціною, якої ти і не уявляєш собі.

Е-е-е,- протяг він, звертаючись до присутніх,- ви всі, звичайно, чули, що мені доводилось побувати в багатьох країнах, що зо мною траплялось багато різних пригод, але ніхто з вас не знає, яких мук, якого лиха я натерпівся в часи сього блукання. Коли хочете, я розкажу вам про всі свої сім подорожей. Сподіваюсь, що вам буде цікаво вислухати мене.

Всі гості висловили бажання його слухати, і Сіндбад, потурбувавшись, щоб мішок носильщика був однесений куди слід, почав розповідати.

Переклад: О. Олесь

Подорожі Сіндбада-Морехода 🌊✨

Відкрийте для себе захопливі пригоди легендарного мореплавця! 🚢💫