Народження Жабеня в джунглях
У серці індійських джунглів, де гілки спліталися в густі зелені штори, а нічний вітер шепотів таємниці, вовча зграя почула незвичайний звук — тоненький плач. Мати-Вовчиця, чиї очі світилися, мов два теплі ліхтарики, насторожила вуха. Вона кинулася до печери, де на м’якій землі лежало людське дитинча. Його маленькі рученята тремтіли, а очі блищали, наче зірки.
— Яке ж воно миле й беззахисне! — вигукнула Мати-Вовчиця. — Я залишу його з нами. Назвемо його Мауглі, Жабеня, бо шкіра в нього гладенька, як у жабки.
Раптом темряву розірвав грізний рик. То був Шер-Хан, кульгавий тигр зі шрамами, чиї очі палали злобою.
— Це моє дитинча! — прогарчав він, клацаючи зубами. — Віддай його, або я знищу всю зграю!
Батько-Вовк ступив уперед, його шерсть настовбурчилася:
— Мауглі — наш! Його долю вирішить Рада Вовчої Зграї, а не ти, Шер-Хане!
На Раді, під величезним Каменем Ради, де місячне світло малювало сріблясті візерунки, зібралися вовки. Їхні тіні гойдалися, мов живі. Ведмідь Балу, великий і добродушний, із медовим голосом, підвівся:
— Я навчу Мауглі Закону Джунглів! Він буде слухняним і сильним, як справжній вовк.
Чорна пантера Багіра, граційна, мов тінь, що ковзає між деревами, додала:
— Я віддам за нього буйвола, щоб зграя була сита. Прийміть Мауглі, він вартий цього!
Вовки загуділи, дехто сумнівався, але голос Балу й мудрість Багіри переконали їх. Мауглі залишився в печері, де Мати-Вовчиця гріла його своїм теплом і співала тихі колискові, а брати-вовченята ганялися за його ногами, сміючись.
Життя серед зеленого світу
Мауглі ріс, наче молоде деревце, міцним і швидким. Джунглі стали його домом: він гойдався на ліанах, пірнав у прохолодні річки й слухав, як гудуть бджоли в кронах дерев. Балу вчив його Закону Джунглів, сидячи на теплій скелі:
— Поважай джунглі, Мауглі. Кожна тварина має своє місце, і ти мусиш знати своє.
Багіра, чиї очі блищали, мов смарагди, вчила його крастися безшумно й полювати. Вона казала:
— Твоя сила в розумі, Жабеня. Будь хитрішим за всіх.
Але Шер-Хан не забув про хлопчика. Він ховався в заростях, і його низький рик лунав уночі:
— Мауглі мій. Я дочекаюся, коли зграя відвернеться від нього.
Одного спекотного дня, коли сонце пекло, мов вогняна куля, мавпи-бандар-лог раптово налетіли на Мауглі. Вони реготали, стрибаючи з гілки на гілку, і кричали:
— Ходи з нами, хлопчику! Ми — королі джунглів! Тобі буде весело!
Мауглі намагався вирватися, але мавпи були швидшими. Вони схопили його й понесли через верхівки дерев до старого покинутого міста, де жили серед зруйнованих храмів. Там вони танцювали, кидалися камінням і верещали, не слухаючи нікого. Мауглі кричав:
— Балу! Багіро! Рятуйте мене!
Балу й Багіра, почувши його голос, кинулися навздогін. З ними був пітон Каа, довгий і блискучий, мов річка в місячному світлі. Його очі загорілися, коли він зашипів:
— С-с-спіть, дурні мавпи! С-с-спіть!
Мавпи, зачаровані його поглядом, попадали з дерев, наче стиглі плоди. Мауглі кинувся до друзів, його серце калатало від радості:
— Дякую, Каа! Дякую, Балу й Багіро! Ви мої справжні брати!
Балу обійняв його, буркочучи:
— Не лізь до мавп, Жабеня. Вони не знають Закону й не мають честі.
Багіра ледь посміхнулася:
— Але ти молодець, що не злякався.
Виклик Шер-Хану
Мауглі подорослішав. Його руки стали сильними, як гілки дуба, а очі — пильними, як у яструба. Але молоді вовки, підмовлені Шер-Ханом, почали ворогувати проти нього. На Раді вони гавкали:
— Він не вовк! Він людина! Проженіть його з джунглів!
Мати-Вовчиця дивилася на Мауглі зі сльозами в очах, а Балу тихо бурчав:
— Він наш, хоч і людина.
Мауглі відчув, як біль стискає його серце. Він любив зграю, але розумів, що не може залишитися.
— Я доведу, що я гідний джунглів, — сказав він Багірі, стискаючи кулаки.
Він побіг до села людей, де вогонь горів у їхніх оселях, як маленькі сонця. Мауглі взяв палаючу гілку, червону й гарячу, і повернувся до Каменя Ради. Вовки замовкли, коли він увійшов, тримаючи вогонь, що танцював у його руках. Шер-Хан заревів, але Мауглі ступив до нього:
— Ти боявся мене, коли я був малим, Шер-Хане. А тепер бійся цього!
Полум’я освітило джунглі, і Шер-Хан, злякавшись, відступив, скиглячи, як побитий пес. Мауглі повернувся до зграї, його голос тремтів, але був твердий:
— Я люблю вас, моя зграя. Ви виростили мене, але я мушу піти до людей. Та я завжди буду вашим братом, де б я не був.
Мати-Вовчиця лизнула його руку, а Балу важко зітхнув:
— Не забувай нас, Жабеня. Джунглі завжди будуть твоїм домом.
Новий дім і поклик джунглів
Мауглі прийшов до села, де пахло димом, свіжим хлібом і квітами. Жінка, на ім’я Мессуа побачила його й заплакала, обіймаючи:
— Ти мій син, якого забрали джунглі! Залишайся з нами, мій хлопчику!
Мауглі жив із людьми, вчився їхніх звичаїв, носив одяг і слухав їхні історії. Але щоночі, коли місяць сріблив джунглі, він чув поклик лісу. Балу, Багіра й Каа приходили до нього, ховаючись у тінях. Багіра шепотіла, її голос був м’яким, як оксамит:
— Ти наш, Мауглі. Джунглі чекають тебе.
Каа обвивав його своїм хвостом, додаючи:
— С-с-серце джунглів б’ється в тобі.
Балу, похитуючи головою, бурчав:
— Ти сильний, Жабеня. Ти можеш бути і з людьми, і з нами. Тільки не забувай Закону.
Мауглі посміхався, дивлячись на зірки, що мерехтіли над лісом:
— Мій дім — там, де моє серце. Я належу і джунглям, і людям. Я повертатимусь до вас, мої друзі.
Він заснув під шепіт листя, мріючи про нові пригоди, де вовки, пантери й пітони завжди будуть його родиною. Джунглі співали йому колискову, а зірки над головою обіцяли, що його шлях тільки починається.
Рекомендація прочитати повну версію
Рекомендуємо прочитати повну версію «Книгу джунглів» Редьярда Кіплінга! Ця книга зачарує дітей і батьків барвистими описами джунглів, де Мауглі разом із Балу, Багірою та Каа вчиться долати труднощі. Вона розкриває більше пригод, показує, як Мауглі знаходить себе між двома світами, і вчить поважати природу та цінувати справжню дружбу. Кіплінг майстерно поєднує веселі моменти з глибокими уроками, які залишаться з вами надовго!
