Десь далеко, в нетрях Світового океану, стояв палац. Був він пишний та гарний. І жив в тому палаці цар Плутон, знатний і могутній володар підводного світу. Багато підданих мав цар, а також дев’ять прекрасних доньок-русалоньок. Але не мав він сімейного щастя, бо зла чаклунка перетворила його красуню-дружину Габріелу на кам’яну статую. Стояла вона в самому центрі палацу вже сім довгих років і цілісінькими днями сидів поруч неї цар.
– Тату, рідненький! Ти весь час такий сумний! – мовила до царя найменша донька, Алінка. Вона була дуже схожа на маму правильними рисами обличчя та яскраво-рожевим волоссям, а також своєю ніжністю та добрим серцем.
– Так, доню! Мені дуже не вистачає вашої мами. Її усмішки, дзвінкого голосу та щирої поради, – відповів цар та сильно притис до себе доньку, яка майже не пам’ятала своєї мами. Алінці був лише рік, коли чаклунка зачарувала її маму. Проте вся родина не втрачала надії колись ще побачити царицю живою та усміхненою. Хотіла цього найбільше і Алінка. Тож разом зі своєю бабусею вона шукала способи розчаклувати маму. А бабусею Алінки була русалка Аріель. Так-так, та сама Аріель, вона не залишися жити на суші, і не перетворилася на піну морську, як того хотіла зла чаклунка. Вона знову стала русалкою, повернула свій голос і жила в підводному палаці. Народила дівчинку Габріелу, яка виросла і стала ще гарнішою, ніж була Аріель. Не могла заспокоїтися злюка-чаклунка, вона довго вчилася чорної магії. І врешті-решт вилила всю свою лють на прекрасну Габріелу. Живучи на суші, Арієль знала, що є ліки, трави, якими люди лікуються і видужують. Але те, що сталося з її донькою було не хворобою, це була – магія. І хто зна, чим можна її побороти.
В це важко повірити, але найкращим другом Аліни був малюк китової акули на ім’я Флінк. Так, справжнє дитинча китової акули. Флінк мав дуже грайливий характер. І здавалося, що може бути краще, ніж цілісінькими днями плавати, грати в піжмурки серед водоростей та грітися в сонячних промінчиках, які пронизували товщу води. Але цього всього було мало для допитливої та розумної дівчинки, якою була Алінка. Її постійно манили затонулі кораблі та «скарби», які вона там знаходила. І коли Аліна знаходила щось цікаве, вона швиденько плила до своєї бабусі Арієль, щоб та розповіла призначення знахідки. Можливо нова знахідна стане у нагоді для зняття чар з її матусі.
– Бабусю, може ця річ? – питала Алінка, показуючи підсвічник.
– Ні, дитя моя, ця річ називається підсвічник, на нього ставлять свічку і світло її освітлює все навколо. Навряд чи це допоможе твоїй матусі.
Але все одно вони залишали всі знайдені речі. Інколи до цього звалища знахідок припливали сестри Алінки в пошуках чогось цікавого. Одна з сестер знайшла там трубу, музичний інструмент, інша – чудовий гребінець для волосся.
Одного дня в палаці готувалось справжнє свято. Цар Плутон організовував святкування для своєї старшої доньки. Їй виповнювалося 18 років. Вона була найстаршою з доньок царя і піклувалася про молодших, коли лихо сталося з мамою. Так, як в підводному царстві вже давно не було свят, святкування обіцяло бути пишним та веселим. Різнокольорові квіти буяли по всьому палаці, гриміла музика. Дізналася злюка-чаклунка про свято і вирішила зіпсувати його. Її вірні помічники, восьминоги, повинні були випустити чорнила на дівчину, коли та виходитиме з палацу. А чаклунка наведе заклинання зі своєї чаклунської книги і чорнила не змиються з дівчини протягом довгого часу. Такий підступний план підготувала злюка. Та не знала вона, що цар виставив охорону навколо палацу, щоб ніхто і нічого не завадило святкуванню. Ні вона, ні восьминоги не змогли потрапити на свято.
Зла поверталася вона додому, до своєї печери. Така зла, що зовсім забула про свою чаклунську книгу.
«А де це моя книжечка!» – подумала відьма, запливши до печери.
– ААААААААААААА!!!!!!! – закричала вона. – Я загубила свою книгу заклинань і прокльонів!
– Негайно повертайтеся назад та знайдіть її! – гримнула вона на восьминогів.
Чаклунську книгу знайшов акульонок. Хто ж знав, що ця знахідка змінить все їхнє життя.
Коли восьминоги припливли до далекої печери звісно вони там не знайшли чаклунську книгу. Злюка-чаклунка була страшенно розгнівана. Такою її ще не бачили її піддані. Вони не знали, що без своєї чаклунської книги вона буде просто звичайнісінькою злюкою.
– Що це? – запитала бабуся Арієль у акульока, коли той приніс їй книгу.
– Цю річ загубила зла чаклунка, коли пропливала біля далекої печери, – відповів акульонок.
– Цікаво, цікаво! – почала гортати книгу Арієль. – Та це ж магічна книга! Дякую тобі, Флінку, за допомогу. Сподіваюсь, тут є магічне заклинання, яке розчаклує мою донечку.
Довгий час просиділа над чаклунською книгою Арієль. Та це було не дарма.
– Є! Знайшла! – закричала Арієль так, що побудила Алінку і Флінка, які заснули, поки бабуся читала книгу.
– Бабусю! Ура! Що, що треба зробити?! – допитувалася Алінка, їй вже не терпілося врятувати мамусю і хоча б раз її обійняти.
– Треба, – почала читати Арієль, – поставити в ряд речі кольорів веселки: червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий.
– Ох, – засмутилася Арієль, – де ж ми знайдемо всі кольори веселки?
– Не засмучуйся, бабуню! Ми все знайдемо! Я все знайду!
Акульонок підплив до Алінки, показуючи, що він поряд, що вони разом.
Алінка з щирим завзяттям взялася за пошуки. Батьку вона нічого не розповідала, не хотіла завчасно давати йому надію.
На звалищі знахідок Алінка та Флінк знайшли скло від розбитих глечиків для води. Воно було зеленого, блакитного та жовтого кольору. Червоний колір було знайти не важко, адже в підводному царстві було повно червоних водоростей. Синього кольору був гребінець однієї із сестер русалоньки. А от фіолетовий і помаранчевий кольори вони не могли знайти, бо люди ще не використовували їх.
Цар Плутон був дуже люблячим, але в той же час і суворим батьком. Коли він побачив, як Алінка поцупила гребінець у сестри, то запитав її про це.
– Алінко, ти нічого не хочеш мені розповісти?!
– Ні, татусю! – опустивши голову відповіла Алінка.
Тож царю нічого не лишалося, як покарати доньку за крадіжку. Він заборонив їй випливати з палацу.
Алінка засмутилася, що не зможе більше шукати речі для знаття чар з матусі. Акульонок та бабуся Арієль продовжили ці пошуки. А русалочці нічого не лишалося, як бути в палаці і чекати. Ніколи раніше вона не звертала уваги на захоплення своїх сестер. Їй не цікаві були ні співи, ні танці, ні малювання, ні читання. Цар Плутон хотів, що б і у Алінки теж з’явилося якесь захоплення, але вона нічим не цікавилася. Проте одного разу вона помітила, як її сестра малює і як вона змішую при цьому фарби. Вона згадала, що в бібліотеці, яку мав кожен поважаючий себе цар, була книга, яка називається «Кольорознавство». Аліна одразу побігла до бібліотеки в пошуках цієї книги.
Цар Плутон захопливо дивився, як Аліна перебирає книги у бібліотеці. А вона шукала ту єдину книгу, яка могла врятувати життя її матусі.
Ось вона, «Кольорознавство, як змішувати і отримувати нові кольори». Радості Алінки не було меж. «Так, ось воно, якщо змішати червоний і синій, отримаємо фіолетовий, дивовижно», – подумала Алінка. – «Якщо змішати червоний і жовтий, отримаємо помаранчевий». Звичайно, Алінка не збиралася розплавляти скло і перемішувати кольори. Це було їй не під силу. Але вона мала гострий розум та велику фантазію.
Алінка виглянула у віконечка і покликала акульонка. Коли той підплив, сказала:
– Флінку, друже мій, швидко пливи до бабусі в печеру і попроси її припливти до палацу, разом з усіма знахідками.
Акульонок швидко поплив виконувати доручення. Русалка Арієль вже довгий час не наближася до палацу, прикро їй було бачити єдину доньку заточену в камінь. Коли Арієль приплила до палацу, цар Плутон був дуже здивований.
– Вітаю Вас у нашому палаці! – поважно привітався він. – Дуже радий Вас бачити!
Ні, він не звинувачував Арієль в тому що сталося, не було її вини в тому, що зробила злюка-чаклунка.
– Доброго дня, царю! Я припливла побачити своїх онучок. Пустиш до палацу?!
– Звичайно, – відповів цар. – Це і ваш дім також.
Арієль швидко попрощавшись з царем, попливла до Алінки.
Алінка вже мала план. Вона поклала червоні водорості на синій гребінець і виставила на сонячні промені. Отримала ледь помітний, але фіолетовий колір.
– Будемо сподіватися, що цього вистачить, – переживала Арієль.
Теж саме Алінка проробила і з червоними водоростями та жовтим склом.
– Ура, – закричала Алінка! – Вийшло. Тож Алінка мала свій талант, особливий, винахідницький. Її аналітичний розум та природна цікавість допоможуть розчаклувати царівну Габріелу.
Настав довгоочікуваний день, вперше за довгий час приплила Арієль до кам’яної статуї доньки. Виплила до саду і Алінка з акульонком. Був гарний сонячний день, сонячні промені походили крізь товщу води та наповнювали все світлом. Арієль та Алінка виставили скло за кольорами веселки. Світло впало на них, осяявши все навколо різними кольорами. Від скла відбилися промені і потрапили на кам’яну статую. Все засвітилося яскравими барвами і враз чари спали з Габріели. Царівна стояла жива. Вона, ніби прокинулася після довгого сну. Її рожеве волосся спадало на плечі, а сині очі світилися від щастя. Алінка підбігла до матусі, обняла, з її очей котилися сльози радості.
В підводному палаці було грандіозне свято. Арієль перебралася зі своєї домівки в палац. Всі жили довго та щасливо РАЗОМ! А злюка-чаклунка луснула від злості, так і не знайшовши свою чаклунську книгу.
Кінець!
5 запитань до казки, які допоможуть дитині краще зрозуміти сюжет, розвинути уяву та критичне мислення:
Чому Алінка так хотіла знайти чарівний предмет серед затонулих речей?
👉 (Поясни її мету та мотивацію.)
Як Флінк допомагав Алінці у її пригодах?
👉 (Подумай, чи був він просто другом чи справжнім помічником.)
Що сталося б, якби злюка-чаклунка не загубила свою книгу?
👉 (Уяви інший розвиток подій.)
Чому Алінка не розповіла батькові про свою місію?
👉 (Подумай, чи правильно вона вчинила.)
Який талант відкрила в собі Алінка? Як це допомогло врятувати маму?
👉 (Зверни увагу на її розум і винахідливість.)
