Жив собі бідняк на ім’я Микола. У нього була лише стара хатина, а в тій хатині — повно дітей.
Одного дня Микола з жінкою пішли до лісу: він — за дровами, а вона — по гриби. Раптом бачать: їхній колишній господар-багач, у якого Микола працював майже задарма цілий рік, веде з ярмарку корову.
Жінка тихо промовила:
— От би нам таку корову! Дітям було б молоко.
— Не хвилюйся, жоно, — відповів Микола. — Багач мені ще винен, тож корова буде наша.
Микола залишив жінку в кущах і пішов до дороги. Тихо підійшов до корови, зняв мотузку з її рогів і засилив собі на шию. Корова пішла в ліс пастися, а Микола рушив слідом за багачем.
Жінка зраділа, зрозумівши задум чоловіка, і повела корову додому.
А багач ішов собі й не оглядався. Хтозна, як довго б він так ішов, але на шляху зустрів знайомого купця.
– Гей, сусіде,- крикнув той ще здалеку,- що ти дав за цього вола?
Багач і тепер не оглянувся, лише сердито буркнув:
– Коли ти й досі не відрізниш вола від корови, то хоч помовчи.
– Та яка то корова, то віл,- реготався стрічний купець.- Як не віриш, то сам подивися.
Багач озирнувся і за голову схопився:
– Чорт таке видів?! Купив добру корову, а таке сталося.
Купець посміявся та й пішов собі, а багач став серед дороги і не знає, що робити.
– Звідки ти тут узявся? – питає він Миколу.
– Я й сам не знаю,- відповідає той.- Не пам’ятаю, щоб ти купив мене коровою.
Багач не може отямитися.
— Як ти став коровою? — запитав багач.
— Не знаю, — відповів Микола, — але підозрюю, що мене прокляла одна вдова. Колись я був багатим і дуже скупим. Вона служила у мене майже рік задарма. Я пожалів платити їй зароблене, і тоді вона прокляла мене: «Миколо, щоб ти став коровою і залишався нею, доки не віддаси мені борг молоком».
Багач вислухав і розлютився:
— Послав тебе чорт на мою голову! І гроші забрав, і сором зробив. Іди звідси та не глузуй з мене!
— Що ти таке кажеш? — обурився Микола. — Хто ж чув, щоб невинному чоловікові мотузку на шию накидати? Тепер будеш на суді відповідати.
Багач зрозумів, що справа кепська. Щоб уникнути суду, він заплатив Миколі гроші й умовив його мовчати.
Прийшов Микола додому з повними кишенями, а жінка вже встигла корову подоїти і молока дітям наливає.
Через якийсь час корова отелилася, і вигодував Микола другу. Стару вирішив продати.
Ідуть вони з жінкою на торг і корову ведуть. Тільки прийшли, а їх обступили з усіх боків купці, бо кращої корови, як у них, у той день не траплялося. Жінка торгується, а Микола роздивляється довкола. Коли бачить – іде оглядати корову її колишній хазяїн. Сказав про це Микола жінці і тихенько вбік. А багач оглянув коров і зашепотів їй на вухо:
– Що, Миколо, знову тебе продають? Так тобі й треба. Та я не такий дурний, щоб тебе купити,- і пішов собі геть.
А Микола з жінкою продали корову і повернулися додому, раді, що насміялися з багача.
Мораль казки «Як Микола був коровою»
Справедливість завжди переможе – якщо хтось кривдить інших, не віддає борги чи чинить несправедливо, рано чи пізно йому доведеться відповісти за свої вчинки.
Хитрість і кмітливість допомагають у скрутних ситуаціях – розумний підхід та кмітливість можуть допомогти навіть слабшому перемогти сильнішого.
Жадібність і скупість призводять до біди – коли людина надто жадібна або несправедлива до інших, це може обернутися для неї великими неприємностями.
Повага до праці інших – потрібно цінувати чужу працю та віддячувати справедливо, інакше наслідки можуть бути непередбачуваними.
