Жив-був у невеликому селі хлопчик Петрик. Він був розумним і кмітливим, але дуже любив повторювати погані слова, які чув від дорослих на вулиці.
Одного дня, коли Петрик знову лаявся у дворі, до нього підійшла стара жінка з довгим сивим волоссям і добрими очима.
— Хлопчику, — сказала вона тихо, — а ти знаєш, що всі слова мають магічну силу?
Петрик засміявся: — Яка магія? Це просто слова!
— О ні, дитино. Дивись, — старенька витягла з кишені маленьке дзеркальце. — Кожне слово, яке ти промовляєш, створює невидимі краплинки. Добрі слова — це золоті краплинки, що роблять світ яскравішим. А погані слова…
Вона показала дзеркальце Петрикові. У ньому хлопчик побачив, як від його вуст відлітають маленькі темні хмаринки, що осідають на квітах у дворі. Квіти починали в’янути!
— Бачиш? — запитала старенька. — Погані слова — це отруйні краплинки. Вони псують все навколо: засмучують людей, псують настрій, а інколи навіть можуть зробити боляче серцю.
Петрик здивовано дивився, як темні хмаринки від його лайки осідали на іграшках, на дереві, на лавці. Все, чого вони торкалися, ставало сірішим і сумнішим.
— А що буде, якщо я скажу добрі слова? — запитав хлопчик.
— Спробуй, — посміхнулася старенька.
Петрик глибоко вдихнув і сказав: — Дякую, бабусю, за гарний урок. Вибачте мені за погані слова.
У дзеркальці він побачив, як від його вуст полетіли золотисті іскорки. Вони торкнулися зів’ялих квітів — і ті знову розквітли! Іскорки осідали на іграшках, роблячи їх яскравішими, на дереві — і воно зашуміло веселіше.
— Ось бачиш, — сказала старенька, ховаючи дзеркальце. — Твої слова мають силу створювати або руйнувати. Що ти обереш?
Петрик замислився. Йому сподобалося бачити, як світ навколо стає красивішим від добрих слів.
— Я хочу говорити тільки добрі слова! — вирішив він.
— Мудрий вибір, — посміхнулася старенька і тихо зникла, наче її й не було.
З того дня Петрик завжди пам’ятав про магічну силу слів. Коли йому хотілося сказати щось погане, він уявляв темні хмаринки і замість цього шукав добрі слова. І дивовижна річ — люди навколо нього стали посміхатися частіше, а світ здавався яскравішим і щасливішим.
А коли інші діти питали, чому він не лається, Петрик розповідав їм про чарівне дзеркальце і нагадував:
— Наші слова — це насіння. Що посієш — те й зросте. Тож нумо сіяти тільки добро!
Мораль казки: Слова мають велику силу. Добрі слова роблять світ кращим і людей щасливішими, а погані — ранять і псують настрій. Обирай свої слова мудро!
