Нема гірше од того чоловіка, що не вміє язика за зубами вдержати. А найбільше лихо з жінками. Лише почує щось — і вже розносить новину по всьому селу: «Ой, кумонько люба, що я чула! Але дивіться, нікому не кажіть, бо це така таємниця, що нікому й знати не можна. Я вам тільки!» І пішло-поїхало! Одна кума розповість другій, та — третій, третя — п’ятій-десятій, і вже всі знають те, чого знати не повинні.
Жили собі чоловік і жінка — Петро і Хвеська. Хвеська була гарна жінка, але мала один недолік — дуже вже любила поговорити. Що б їй чоловік не сказав, вона все своїм довгим язиком усім розповість. Хоч нічого їй не кажи! Петро і просив її, і вмовляв, і сердився — нічого не допомагало!
Якось поїхав Петро орати і виорав скарб — гроші. Було це ще за часів панщини. І думає він: «Якщо дізнається економ, то забере скарб. А дізнається він обов’язково, бо Хвеська не втримається і все рознесе по селу. Що ж робити?»
Думав Петро, думав і придумав: «Треба відучити жінку від цієї поганої звички. І гроші зберегти».
Він забрав гроші, привіз додому, заховав і нічого жінці не сказав. Наступного дня Петро поїхав на базар, купив цілий лантух бубликів і зайця. Повертаючись додому, заїхав до річки, витяг із ятерів і верші рибу, а зайця кинув у вершу.
Тоді рибу ту одніс у ліс і порозкидав попід кущами, а бублики взяв та й почіпляв на груші, що на краю лісу стояла. Тоді вертається додому. Пообідали з жінкою, от він і каже їй:
– Жінко, а ходімо в ліс, пошукаємо, чи не притхнулась там риба, то позбираємо!
А Хвеська здивовано каже:
— Що це ти, чоловіче, здурів? Хіба буває таке, щоб у лісі риба водилася?
— Звісно, буває, — відповідає Петро. — Сьогодні ліс ніби рибою притхнувся, от і назбираємо її. Ходімо, подивимося!
Хвеська не вірить, але все ж іде за чоловіком. Приходять до лісу, а там під кожним кущем — риба лежить. Петро хитро усміхається і каже:
— Ну що, Хвесько, хіба я не казав?
— Диво дивне! — промовляє вона. — За все життя такого не бачила!
— Гаразд, — говорить Петро, — ходімо тепер до річки. Може, у ятері або в верші й заєць упіймався!
– Тю на тебе, чоловіче! Чи ти не здурів? – каже Хвеська.- Де ж таки видано, щоб зайці у верші ловились?
– Не видано! Отже, ти й риби в лісі не бачила, а єсть же! Ходім лиш! – каже він.
Пішли… Виходять на узлісся, аж стоїть груша, і на ній бубликів рясно – аж віти гнуться. Хвеська й кричить:
– Чоловіче, чоловіче! Чи бачиш? – бублики на груші!
– Та бачу,- каже чоловік,- то що?
– Та як же так: бублики на груші. Хіба ж таки бублики ростуть на груші?
– Звісно, не ростуть,- каже він.- А то, мабуть, бублейна хмара йшла та й зачепила ліс,- оце й зосталися бублики.
– Нум же, чоловіче, струшувати!
Струсили, ідуть до річки. Витяг чоловік ятір – нема нічого, витягає другий – нема; тоді тягне вершу, аж у ній заєць.
– Ох ти ж, моя ненько! – аж скрикнула Хвеська.- Заєць у рерші! Зроду-віку такого не бачила!
– То що, що не бачила? – каже Петро.- Не бачила, то побачиш! Ходім лиш додому, а то вже пізно.
Ото позабирали все та й пішли. Приходять додому, жінка й почала:
– І що то, чоловіче, за день такий! Зроду-віку такого нічого не бачила: риба в лісі, заєць у верші, бублики на груші!
– Це ще нічого,- каже Петро,- от що диво, що я сьогодні й гроші знайшов.
– Та ну?!
– Їй-бо, знайшов!
– А де ж вони, чоловіче?
– Та ось! – витягає ті гроші.
– Отепер же, чоловіче, будемо ми багаті!
– Будемо,- каже чоловік,- та не дуже, бо як економ довідається, то зараз відніме.
– От! – каже жінка.- А як же він довідається? Я нікому не скажу!
– Гляди ж, жінко, не кажи, а то буде нам лихо. Та гляди, не кажи нікому й про те, що ми в лісі та в річці знаходили, бо люди як довідаються, то зараз догадаються, що я гроші знайшов.
Отак Петро каже, жартуючи, а Хвеська:
– Добре,- каже,- нікому в світі не скажу.
Ото вже надвечір чути галас, гомін на селі.
– Чоловіче, що то таке? – Хвеська питається.- Я піду та подивлюсь!
– От не дивись та не слухай поганого,- каже Петро.
А Хвеська:
– Та ну-бо, Петрику, голубчику, ріднесенький, скажи!
– Та то,- каже чоловік,- наш пан економ та покрав у пана ковбаси, то тепер його по селу водять та ковбасами б’ють, щоб більше не крав!
Це ж чоловік так собі, на сміх вигадує, а Хвеська вже й повірила, вже й кортить їй.
– Ох, лишенько! Побіжу я до куми Меланки та розкажу! – та так і схопилася з місця.
– От не ходи краще та сиди дома! – каже чоловік.- Хіба ти не знаєш нашого економа? Він як довідається, що ти про нього таке розказувала, то й тебе й мене з’їсть.
Хвеська послухалась і не пішла. Ото й терпить вона, не каже нічого про ті гроші день чи два, а далі таки не втерпіла – як-таки про своє щастя не розказати? І побігла до куми Меланки. Прибігла, «добридень» сказала, сіла. Сидить; хочеться сказати, та боїться. А далі:
– Горе на світі убогому, хоч би й нам. Хотіла справити собі нові чоботи к святу, так нема за що.
А кума Меланка й собі:
– Що правда, то правда, кумасю, я ж кажу!..
А Хвеська не дає їй і доказати та зараз своє:
– Ну, та, може, скоро не будемо вбогі…
– Як то так? – питається кума Меланка, а сама вже й вуха нашорошила.
– Ох, кумасю, не знаю, як і казать…
– Та кажіть-бо, кажіть,- умовляє кума Меланка.
– Та не знаю, як і казать, бо це діло таке, що нікому, нікому не велів чоловік казати!
– Ох, ненько! Та хіба ж я така? Та я все одно, що стіна! – каже кума Меланка.
– Ну, кумасю,- каже Хвеська,- це вже я вам тільки, та глядіть же – нікому, нікому!
Та й давай пошепки про ті гроші.
Тільки Хвеська з хати, а Кума Меланка за свиту та до куми Пріськи:
– Ох, кумочко, чи ви чули?..
А тут свято трапилось, кума Пріська пішла до куми Марини, а в неї вже є кума Явдоха – то так, що вже й бесіда готова. Погуляли та й про Петрові гроші погомоніли.
А тут саме на той день Петро посварився за щось з Хвеською і добре-таки на неї нагримав. Вона тоді:
– Стривай же ти, такий-сякий! Коли так!..
І побігла, і вже дзвонить по всьому селу, що її чоловік налаяв і трохи не бив, і що він гроші знайшов, і що він ховається з ними, і все.
Ото день чи два проминуло – кличуть Петра в контору, до економа. Той на нього зараз, як мокрим рядном:
– Кажи, такий-сякий, ти знайшов гроші?
– Ні,- каже Петро,- не знаходив.
– Як не знаходив? Адже твоя жінка каже!
– А що ж, пане, що моя жінка каже? Моя жінка не сповна розуму, то вона чого й на світі нема – наплете!
– А так чи не так! – каже економ.- Покликать сюди жінку!
Ото зараз по тую Хвеську. Приводять. Питається економ:
– Знайшов твій чоловік гроші?
– Знайшов,- каже,- паночку, знайшов.
– А що,- питається тоді економ у Петра,- бачиш!
– Та що ж,- каже той,- вона чого не наплете! А ви краще спитайте її, пане, коли це було?
– А коли це було? – питається економ.
– Еге! Коли! Саме тоді, як ліс притхнувся та ми ходили в ліс по рибу та під кожним кущем рибу збирали.
– А що далі скажеш? – питається Петро.
– Еге, що! Тепер уже не одбрешешся! Саме тоді й було, як ми рибу в лісі збирали і бублейна хмара йшла, і в лісі бубликів ми натрусили, і в вершу заєць піймався.
– Ото слухайте, пане,- каже Петро,- чи ж вона до діла плете? Нехай вона вам до пуття розкаже, коли і як те було.
– Еге, коли і як! Саме тоді, як увечері вас, милостивий пане, по селу водили…
– А чого мене водили по селу? – питається економ.
– Коли ж… вибачайте, пане… Уже коли питаєтесь, то казатиму. Тоді саме, як вас били ковбасами, що ви у пана покрали…
Як крикне ж економ:
– Ах ти така-сяка! Як ти мені смієш таке казати?! Візьміть її та дайте доброго хлосту, щоб катзна-чого не базікала!
Тут Петро заступився, почав просити, що його жінка не сповна розуму.
Ото економ подумав, подумав – і справді дурна,- узяв та й пустив.
От ідуть вони вдвох, Хвеська з Петром. Він собі сміється в вуса, а вона й носа похнюпила, розчовпала, що вклепалась. Прийшли додому, вона в плач:
– Так ти,- каже,- мене підвів!
– Хвесько, жінко моя люба! – каже Петро.- Не я тебе підвів, ти сама себе підвела! От не ляпай ніколи по-дурному язиком, то нічого й не буде. А тепер не сердься та давай помиримося.
Ото й помирились. А Хвеська бачить, що лихо багато балакати, та й знишкла.
Яка мораль казки «Язиката Хвеська»?
Мораль казки «Язиката Хвеська» полягає в тому, що надмірна балакучість може призвести до неприємностей і втрат. Той, хто не вміє тримати секрети, ризикує не лише нашкодити собі, але й іншим. Казка вчить, що розуміння, вміння контролювати свої слова та зберігати таємниці — важливі якості, які допомагають уникати лиха й зберігати довіру в стосунках.
Переглянути більше казок з мораллю ви можете в категорії Повчальні казки.
