Жив-був у великому зеленому лісі маленький зайчик, якого звали Пушистик. Він був дуже допитливим і любив бігати від дерева до дерева, граючись з листочками та квіточками. Одного сонячного осіннього дня, коли листя вже починало жовтіти, старі дерева зашелестіли: “Зима йде! Зима йде!” Пушистик здивувався і запитав у своєї подруги, лисички Рудоньки: “А що це за зима? Чи буде вона веселою, як літо?”
Рудонька, яка була розумнішою за всіх у лісі, усміхнулася і сказала: “Зима — це час снігу, морозу і довгих ночей. Треба готуватися, бо інакше буде холодно і голодно. Ходімо, я покажу, як наші друзі готуються!”
Спочатку вони побігли до білочки Сонечка. Сонечко метушливо бігала по гілках, збираючи жолуді, горіхи й яблучка. “Я ховаю все в дуплах дерев і під листям! — вигукувала вона. — Взимку сніг засипле землю, і їжі ніде буде взяти. Треба працювати зараз, щоб потім не мерзнути!” Пушистик допоміг їй покотити великий жолудь і подумав: “Ого, скільки праці!”
Потім друзі зустріли ведмедя Буркала. Він ричав тихо, копаючи глибоку яму під корінням старого дуба. “Я роблю собі затишну берлогу, — пояснив Буркал. — Наповню її мохом і сухим листям, а потім ляжу спати до весни. Взимку я буду мріяти про мед, а прокинуся сильним і ситим!” Пушистик заздрив: “А я б теж хотів спати всю зиму…”
А от пташка Соловейко сиділа на гілці з маленьким рюкзачком за спиною. “Я лечу на південь, де тепло і сонечко! — заспівала вона. — Збираю сили, вчу дорогу по зірках. Хто не полетить, той замерзне в заметах!” Пушистик махнув лапкою на прощання і побажав удачі.
Рудонька не зупинялася: “Ходімо далі! Дивись, ось єнот-полоскун Хитрун. Він умиває мордочку в калюжі і копає нору під корінням. ‘Я запасу їжу — ягоди, рибу й комах — і засипатиму вхід землею! — хвалився Хитрун. — Взимку буду спати, як Буркал, але прокидатимуся, щоб перекусити. Головне — не замерзнути!’ Пушистик кивнув: ‘Ти розумний, як справжній будівельник!'”
Далі вони натрапили на їжака Колючку. Він згорнувся в клубочок, але не від страху, а щоб потренуватися. “Я ховаюся в опалому листі й моху, — прошепотів Колючка. — Взимку сніг буде моїм ковдрою, а голки — захистом. Не бігаю, як ви, а сплю тихо-тихо, щоб сили зберегти!” Пушистик обережно торкнувся його голочки і засміявся: “Ти як живий клубок ниток!”
А за калюжею, біля ставка, сиділа жабка Квакша. Вона копирсалася в багнюці. “Я зариваюся в мул на дні ставка! — кумекала Квакша. — Там холодно, але безпечно. Кисень братиму з води, а серцебиття сповільню — і спатиму до тепла. Не панікуй, Пушистику, природа все передбачила!” Пушистик дивився, як вона ховається, і думав: “Навіть у воді є свій дім!”
А Рудонька сама показала свій секрет: “Я, лисиця, не сплю всю зиму. Заряджаю шерсть — вона стає густішою! — і вчу сліди в снігу шукати. Взимку полюватиму на мишей під снігом, бо вуха мої чують усе. Але запаси теж роблю — ховаю зайчатину в норах!” Пушистик здивувався: “Ти — справжня королева зими!”
Але в лісі жив ще один зайчик — його брат, Ліньковатик. Він лінувався цілий день: спав під кущиком, їв свіжу травку і сміявся: “Навіщо готуватися? Зима сама минеться! Я люблю сніг — покатаюся на ньому!” Рудонька попереджала: “Не лінуйся, брате Пушистика! Зима не жаліє ледачих.”
Нарешті прийшла зима. Сніг пішов великий-білий, як пухова ковдра. Вітер завивав, а мороз щипав за ніс. Сонечко сиділа в своєму дуплі, хрумкаючи запасами, і співала пісеньку. Буркал мирно сопів у барлозі, гріючись мріями. Соловейко гуляв під теплим сонцем десь далеко. Хитрун сопів у норі, Колючка дрімав у листі, Квакша ховалася в мулі, а Рудонька мчала по снігу, шукаючи вечерю. А Пушистик вирив собі нірку під землею, вистелив її сухою травою і мохом, і навіть запас соковитої кори наробив. “Дякую, Рудонько, за науку!” — сказав він, затишно згорнувшись.
А бідний Ліньковатик? Він мерз у снігу, шукав їжу, але скрізь — тільки біла пустка. Холод кусає лапки, живіт бурчить від голоду. “Ой, як я помилився! — заплакав він. — Треба було слухати друзів і готуватися!” На щастя, Пушистик почув його і поділився своєю ніркою та корінцем. Ліньковатик обіцяв: “Відтепер я буду старанним, як Сонечко!”
З того часу всі тварини в лісі знали: зима — це не гра, а урок. Хто готується заздалегідь — той теплий і ситий. А ледачі вчаться на помилках. І ліс узявся до праці ще раніше, бо дружба і старанність — найкращі друзі проти морозу!
Мораль казки: Готуйся до труднощів заздалегідь, і вони не здадуться страшними. Старайся, як тварини, — і зима стане чарівною!
