Одного теплого літнього ранку Вінні-Пух прокинувся у своєму затишному будиночку під назвою «Пухова Куща». Він потягнувся, позіхнув і раптом згадав про щось дуже важливе.
— Час снідати! — радісно сказав Пух і подивився на свою шафку з медом.
📌 Важливо! Це не оригінальна історія Алана Мілна. Це нова авторська казка, натхненна персонажами з книги “Вінні-Пух”.
Але шафка була порожня! Жодної баночки! Навіть маленької!
— Оце так! — здивувався ведмедик. — А я був певен, що вчора ввечері тут стояло аж три баночки меду.
Пух почухав свою круглу голову і вирішив піти до свого найкращого друга П’ятачка.
П’ятачок теж у біді
Маленький рожевий П’ятачок сидів біля свого будиночка під вивіскою «Дім Поросятка» і виглядав дуже засмученим.
— Що сталося, П’ятачку? — запитав Пух.
— О, Пух! — зітхнув П’ятачок. — Уяви собі, зникли всі мої жолуді! Я збирав їх цілий тиждень, а сьогодні вранці — жодного не залишилося!
— Мій мед теж зник! — вигукнув Пух. — Це дуже підозріло. Хтось, напевно, взяв наші запаси!
Друзі вирішили провести розслідування. Вони уважно роздивилися землю біля будинку П’ятачка і побачили дивні сліди — великі, з довгими кігтями.
Слідами злодія
Пух і П’ятачок обережно пішли за слідами через Стоакровий ліс. Сліди вели до річки, потім повертали до старого дуба, а далі — до печери біля пагорба.
— Мені трохи страшно, — прошепотів П’ятачок.
— Не хвилюйся, — сказав Пух, хоча його лапки теж трохи тремтіли. — Ми разом, а разом ми сильніші.
Біля печери вони почули дивні звуки: хрум-хрум-хрум і тихе гарчання.
— Хто там? — голосно запитав Пух, намагаючись говорити сміливо.
З печери висунулася велика голова з чорним носом і маленькими вухами. Це був… ведмідь! Справжній лісовий ведмідь!
Несподівана зустріч
— Ой! — злякано пискнув П’ятачок і заховався за Пуха.
Але великий ведмідь не виглядав страшним. Навпаки, він здавався сумним.
— Вибачте, — сказав ведмідь низьким голосом. — Я знаю, що взяв ваш мед і жолуді. Але я не хотів красти! Просто я заблукав у цьому лісі, і мені так хотілося їсти…
— Ти заблукав? — здивувався Пух.
— Так, — зітхнув ведмідь. — Я йшов з високих гір на північ, але збився зі шляху. А ваш мед такий смачний! Я давно не куштував такого чудового меду.
Пух і П’ятачок переглянулися. Ведмідь виглядав справді нещасним і голодним.
Мудре рішення
— Слухай, — сказав Пух. — Красти — це погано. Але якщо ти голодний і заблукав, треба було просто попросити про допомогу!
— Справді? — здивувався великий ведмідь. — Але я боявся, що ви злякаєтесь мене. Я ж такий великий…
— А ти бачив Слонопотама? — запитав П’ятачок, трохи відважнішаючи. — Ми тут бачили і страшніших істот!
Пух задумався і сказав:
— Ходімо до Кристофера Робіна. Він найрозумніший у нашому лісі і обов’язково знає, як тобі допомогти дістатися додому.
Щасливий фінал
Кристофер Робін справді знав, що робити. Він подивився на карту і показав ведмедю правильну дорогу до північних лісів.
— Дякую вам! — радісно сказав великий ведмідь. — Ви такі добрі! А я поведуся по-справжньому погано.
— Головне, що ти зрозумів свою помилку, — сказав Кристофер Робін.
Перед від’їздом ведмідь показав їм чудову бджолину дупло, повну дикого меду, і лісову галявину, де росли найкращі жолуді.
— Це вам на вибачення, — сказав він.
Пух і П’ятачок прийшли додому з повними лапами смаколиків. А найголовніше — вони допомогли заблуканому мандрівнику і знайшли нового друга.
Мораль казки
Ввечері, лежачи у своєму ліжку, Пух думав:
— Як добре, що ми не розсердилися на ведмедя, а спочатку вислухали його. Навіть найбільші помилки можна виправити добротою.
І з цією теплою думкою Вінні-Пух заснув, а за вікном світили зірки над Стоакровим лісом, де завжди є місце для дружби й прощення.
