У невеликому містечку, де вулиці пахли свіжоспеченими булочками, а на кожному розі росли каштани, жили двоє друзів — Максимко і Катерина. Вони ходили до одного класу, сиділи за сусідніми партами і майже завжди гралися разом після школи.
Одного ранку Максимко прокинувся не в настрої. Йому не хотілося вставати, каша здавалася несмачною, а шкарпетки чомусь ніяк не хотіли натягуватися на ноги.
— Мамо, дай мені сік! — буркнув він за сніданком.
Мама здивовано підняла брову, але мовчки подала склянку. Максимко випив і, не сказавши жодного слова, побіг до дверей.
— Максимку, а як щодо… — почала мама, але син уже зачинив двері.
У школі все пішло ще гірше. На перерві Максимко штовхнув Катерину, коли вона ненавмисно наступила йому на ногу.
— Ей, дивись, куди йдеш! — крикнув він.
Катерина аж здригнулася від такого тону. Вона хотіла вибачитися, але Максимко вже відійшов. Коли на уроці малювання йому знадобився червоний олівець, він просто вихопив його з пенала сусіда.
— Віддай! — обурився хлопчик.
Учителька, Оксана Миколаївна, все це бачила. Після уроків вона попросила Максимка залишитися.
— Максимку, — м’яко сказала вона, — сьогодні я помітила, що ти забув узяти з собою щось дуже важливе.
Хлопчик розгублено озирнувся. Портфель? Щоденник? Змінне взуття?
— Чарівні слова, — усміхнулася Оксана Миколаївна. — Хочеш, я розповім тобі одну історію?
Максимко кивнув. Учителька завжди розповідала цікаві історії.
— Колись давно люди вважали, що деякі слова справді мають чарівну силу. І знаєш що? Вони мали рацію. Тільки ця чарівність не в тому, щоб перетворювати жаб на принців, а в чомусь іншому, набагато важливішому.
Оксана Миколаївна дістала зі шухляди маленьке дзеркальце.
— Подивися на себе і скажи: «Дай мені дзеркало».
Максимко насупився і буркнув:
— Дай мені дзеркало.
— А тепер глянь на своє обличчя, — сказала вчителька. — Яке воно?
— Ну… якесь сердите, — здивувався хлопчик.
— Точно! А тепер спробуй по-іншому. Скажи: «Будь ласка, можна мені подивитися в дзеркало?»
Максимко зітхнув, але послухався:
— Будь ласка, можна мені подивитися в дзеркало?
І раптом побачив, що його обличчя стало м’якшим, привітнішим.
— Бачиш? — усміхнулася Оксана Миколаївна. — Коли ми говоримо «будь ласка», «дякую», «вибач», «прошу», ми не просто вимовляємо слова. Ми показуємо людині, що вона важлива для нас, що ми її поважаємо. І тоді відбувається справжнє чарівництво — у відповідь ми отримуємо посмішку, допомогу, розуміння.
Максимко замислився. Він згадав, як мама сьогодні вранці виглядала трохи засмученою. Як Катерина здригнулася від його крику. Як сусід по парті образився через олівець.
— А що, якщо вже пізно? — тихо запитав він.
— Для чарівних слів ніколи не пізно, — запевнила його вчителька. — Особливо для одного з найсильніших — «вибач».
Наступного ранку Максимко прокинувся на десять хвилин раніше. Він спокійно вдягнувся, зайшов на кухню і, коли мама поставила перед ним тарілку з кашею, сказав:
— Дякую, мамо. І… вибач за вчора.
Мама аж зупинилася посеред кухні, а потім обійняла сина так міцно, що хлопчик ледь не задихнувся.
У школі Максимко одразу підійшов до Катерини.
— Вибач мене за вчора, — щиро сказав він. — Я був неправий. Ти не спеціально наступила мені на ногу.
Катерина спершу здивувалася, а потім широко усміхнулася:
— Усе гаразд! Я теж вибач, що була неуважною.
На уроці малювання Максимко підійшов до сусіда по парті:
— Вибач за вчора з олівцем. Можна мені, будь ласка, позичити червоний? Обіцяю акуратно з ним поводитися.
Хлопчик здивовано кліпнув очима, а потім усміхнувся і простягнув цілий пенал:
— Звичайно! Бери який хочеш.
Того дня Максимко відчув щось дивне. Люди навколо нього ставали якимись… світлішими. Мама частіше усміхалася. Софія ділилася з ним цукерками. Навіть суворий двірник дядько Іван привітно кивнув йому після уроків, коли Максимко сказав: «Добрий день!»
Увечері, лежачи в ліжку, хлопчик думав про слова Оксани Миколаївни. Виявляється, чарівництво існує насправді. Воно не потребує чарівних паличок чи заклинань — лише кілька простих слів, які роблять світ навколо добрішим.
«Дякую», «будь ласка», «вибач», «прошу», «доброго дня» — ці слова справді чарівні. Вони відкривають двері, які здавалися зачиненими. Вони перетворюють сердитих людей на привітних. Вони роблять щасливішими і тебе, і тих, хто поруч.
А найголовніше чарівництво полягає в тому, що ці слова безкоштовні, їх не треба шукати в далеких казкових країнах, і вони ніколи не закінчуються. Чим більше їх використовуєш, тим більше магії з’являється у твоєму житті.
З того дня Максимко завжди тримав при собі свій набір чарівних слів. І, як справжній чарівник, щедро ділився ними з усіма навколо.
Запитання для роздумів:
- Чому Максимко спочатку не хотів говорити чарівні слова?
- Як змінилося його життя, коли він почав їх використовувати?
- Які чарівні слова ти знаєш? Як часто ти їх використовуєш?
- Згадай ситуацію, коли чарівне слово допомогло тобі або комусь іншому. Чому чарівні слова роблять людей щасливішими?
