Маленький Петрик готувався до сну. Мама вже вимкнула світло і заспівала колискову.
“А де ж моя Мурка?” – прошепотів Петрик. Його сіра кішка, на ім’я Мурка, завжди спала поряд, але сьогодні її ніде не було видно.
Петрик тихенько спустився з ліжка. Навколо було темно, світився лише маленький нічник-зірочка.
Він зазирнув під стіл – там пусто. Заглянув за мамине крісло – там лише пухнастий плед.
Раптом Петрик почув тихе: «Мррр…»
Звук ішов від кута, де стояла велика картонна коробка. Це була коробка від новенького пилососа, але Мурка вирішила, що це її особистий будиночок.
Петрик обережно підійшов, зазирнув усередину і тихенько засміявся.
Мурка спала, згорнувшись клубочком, на самій вершині великого, м’якого светра. Це було її найтепліше і найзатишніше місце!
«Ось ти де, моя хитра дівчинко!» – прошепотів Петрик.
Мурка відкрила одне зелене око, потягнулася і тихенько сказала: «Няв!»
Петрик обережно взяв тепле кошеня на руки. Він приніс Мурку в ліжко і накрив їх обох м’якою ковдрою.
Кішка замуркотіла свою найсолодшу і найсоннішу пісеньку: «Мур-мур-мур…»
Це був найкращий звук для засинання.
Петрик міцно обійняв Мурку і заплющив очі.
Добраніч!
