Жив собі веселий дідусь Піг у затишному будиночку на краю великого зеленого лугу. Дідусь Піг мав сиву бороду, яка колихалася на вітрі, як хмаринка, і велике серце, повне мрій про квіти. Одного сонячного ранку він вирішив: “Еге ж! Посаджу я садочок, де цвістимуть найяскравіші квіти – червоні маки, блакитні волошки та золоті соняшники. Нехай усі сусіди приходять милуватися!”
Дідусь узяв маленьку лопатку, пакетик з чарівними насінинками та вирушив на луг. Пеппа, маленька рожева свинка з великими вухами, і її братик Джордж, який завжди тягав за собою свого динозаврика Діно, побігли за ним. “Дідусю, а ми теж допоможемо? – запитала Пеппа, стрибаючи від захвату. – Я буду поливати, а Джордж – рити ямки!” Джордж кивнув: “Діно любить копати!”
Вони разом викопали маленькі ямочки, посадили насінинки та присипали їх м’якою землею. “Тепер чекаємо дощу, і квіти виростуть!” – сказав дідусь Піг, витираючи піт з чола. Але щойно вони пішли на обід, на луг прилетіла зграйка пустотливих птахів. Спочатку прилетів горобець Піп, маленький і допитливий. “Ой, дивись, смаколики!” – зацвірінькав він і клюнув першу насінинку. За ним приєдналися синичка, ворона і навіть журавель, який зазвичай літає високо, але цього разу спустився на землю.
“Клю-лю-лю! – сміялися птахи. – Це найкращі зернятка на світі! Хрум-хрум!” За годину всі насінинки зникли, ніби їх з’їв чарівний дракон. Дідусь Піг повернувся та ахнув: “Ой-ой! Мій садочок! Хто це накоїв?” Пеппа й Джордж засмутилися. “Не плач, дідусю, – сказала Пеппа. – Ми придумаємо, як відлякати цих пустотників!”
І ось що вони вигадали – зробити опудало! Дідусь Піг узяв стару солом’яну ляльку, одягнув її в свій старий плащ і солом’яний капелюх. “Ти будеш Містер Опудало! – проголосив Джордж. – А Діно буде твоїм охоронцем!” Пеппа намалювала на опудалі страшну гримасу з червоними помідорами як очі. Вони поставили Містера Опудало посеред лугу, і воно стояло нерухомо, як справжній вартовий.
Наступного дня птахи повернулися. “Хрум-хрум!” – почав Піп, але раптом побачив опудало. “Ааа! Чудовисько з помідорними очима!” – зацвірінькала синичка і полетіла геть. Ворона закричала: “Каррр! Воно оживає!” А Журавлик махнув крилами: “Я лечу в Африку, бо тут страшно!” Зграйка розлетілася в усі боки, і луг опустів. “Ура! – закричала Пеппа. – Наші насінинки в безпеці!” Дідусь Піг посміхнувся: “Дякую, мої маленькі винахідники. Тепер садочок виросте, і ми всі будемо танцювати серед квітів.”
Але це ще не кінець пригод! Наступного тижня прийшла осінь – та чарівна пора, коли листя на деревах забарвлюється в золоті, червоні та помаранчеві кольори, ніби небо розсипало конфеті. Вітер подув грайливо, кружляючи листочки в танці. “Ходімо до парку! – запропонував дідусь Піг. – Там осінь влаштувала справжнє свято!” Пеппа, Джордж і вся родина Пігів – мама Піг з кошиком яблук і тато Піг з м’ячем – побігли до парку.
Парк був як казковий світ! Високі дуби шелестіли: “Ш-ш-ш, вітер грає в хованки!” Листя падало дощем, і Пеппа стрибала до купи опалого листя: “Буль-буль! Я – королева осіннього снігу!” Джордж будував фортецю з гілок: “Діно, обороняйся від вітру-монстра!” А дідусь Піг розкидав жолуді: “Дивись, як вони котяться, ніби маленькі каштанові м’ячики!”
Раптом вітер подув сильніше – вуууу! – і зірвав капелюх з голови тата Піга. Капелюх полетів над парком, як чарівний килим. “Лови-лови!” – закричали всі. Пеппа побігла за ним, Джордж стрибав, а мама Піг сміялася. Капелюх приземлився прямо на Містера Опудало, яке дідусь приніс, щоб показати друзям. “Ой, дивись! – вигукнула Пеппа. – Опудало тепер з капелюхом, як справжній джентльмен! І вітер його не лякає!”
Вони всі сіли на траву, їли яблука і розповідали історії. “Осінь – це час пригод, – сказав дідусь Піг. – Навіть якщо птахи клюють насінинки чи вітер краде капелюхи, головне – разом сміятися і не здаватися.” Пеппа кивнула: “Так! І наступного року наш садочок буде повний квітів, а парк – повний друзів!”
І з того дня Містер Опудало стояв на лугу, охороняючи квіти, а осінній парк став улюбленим місцем для всіх маленьких свинок. Бо в казках, як і в житті, найсолодше – це дружба, сміх і чарівний подих вітру.
