У Посла у домі,
Зранку чути гомін,
Поварі й прислуга,
Шепчуться в півслуха,
Що приготувати?
Як справи подати?
Бо з екзотичних місць,
Їде званий гість,
Це почули Ложки,
Стрибнули на ножки,
Взяли по серветці,
І на табуретці,
Стали натиратись-
Собою любуватись,
Щебетали Ложки,
Й хизувались трошки,
-Наш заморський гість,
З нас всі страви з’їсть,
Суп, юшка, окрошка-
Всюди перша Ложка,
Дзень-дзелень і ха-ха-ха,
Біля Ложок не стиха,
І Виделки не зівали,
Рушниками натирали,
Зубки срібні- все до блиску,
І як в дзеркало у миску,
Гордо себе розглядали,
І при цьому промовляли,
Ей, Виделки, сяйте блиском,
Щоб наш гість все з’їв із тріском,
Макарони, шампіньйони,
І гуляш, салат, омлет,
Із десяток ще котлет…
Як цю смакоту дістати?
Слід Виделки в руки взяти,
Ложки хохіт припинили,
До Виделок задзвеніли,
Тихо стримуючи злість,
І без вас, наш любий гість,
Обійдеться, вас – не треба,
Подивіться ви на себе,
Небезпечні у вас зуби,
Можна поколоти губи,
Тут Виделки стали в штик,
І підняли дзвінкий крик,
Що? Та як? Та хай вам грець,
Ложкам всім буде кінець,
Ей, Ножі, давайте разом,
Ложки ми накриєм тазом,
Хай не бачать білий світ,
Поки гість з нас їсть обід,
Ложки стрибнули в друшлак,
Бо злякалися атак,
А тим часом всі Ножі,
Взяли таз на стілажі,
Скинули його да так,
Що зачепив він той друшлак,
Ложки впали на підлогу
І кричать – на допомогу,
Це почув старий Черпак,
Він подав молодшим знак,
Ті із криком всі у бій,
Взялись до військових дій,
Пройшло бою хвилин п’ять,
Всі Виделки вже лежать,
Це побачили Ножі
Ми ж Виделкам не чужі,
Черпаків не боїмося,
За Виделки помстимося,
Черпаки й Ножі зчепились,
Дзінь-дзелень, всі мужньо бились,
Ложки теж не відставали,
На Виделки нападали,
І столові ті прибори,
Так боролись, що аж збори,
Скликав сильний Макогін,
В сковорідку, як у дзвін,
Бив собою він щосили,
Поки бій не зупинили,
Всі Виделки, Черпаки,
Ножі, Ложки, Друшлаки,
Втомлені від схватки,
Впали на лопатки,
Стих в усіх адреналін,
Тоді мовив Макогін,
-І не сором битись вам?
Ви ж не знаєте, що там,
Гість заморський за столом,
Вже обідає з послом,
-Як? А ми? Та як без нас?
І Виделки й Ложки враз
Затріщали як шпаки,
Піднялися Черпаки,
-Та невже про нас забули?
Щоки з відчаю надули,
На Ножах аж сяйво згасло,
-Як же гість намастить масло?
Не чекали таких змін?
Прокричав їм Макогін.
-Кажуть, гість наш із Китаю,
Де Китай той, я не знаю,
Та по їхньому звичаю,
Цей звичай, я ще вивчаю,
Традиційний їх обід,
Паличками їсти слід.
