Жили по сусідству двоє чоловіків: один бідний, другий заможний. Кожен жив своїм життям, один до одного не ходили. Бідняк, хоч і злиднював, та не звертався до багатого по допомогу. А той навіть не думав чимось допомогти сусідові.
Одного разу вдалося бідняку зібрати трохи грошей, і купив він собі теля. Почув багач, що на сусідському подвір’ї мекає телятко, і каже своїй дружині:
— Невже сусід теля придбав? Піду гляну.
Приходить до бідняка й питає:
— Гей, сусіде! Звідки в тебе телятко взялося?
Бідний знав, який його сусід жадібний та заздрісний, тому вирішив його розіграти:
— Помітив, що я рідко на подвір’ї показувався? То я в хліві теля з яйця висиджував.
Багач аж рота роззявив від такої новини.
— Яке таке яйце? — дивується.
— Шкода, що ти пів життя прожив, а про бичачі яйця й гадки не маєш. Слухай, розповім тобі як сусідові. Пішов я якось на ярмарок. Дивлюся — біля одного возу натовп великий зібрався. Підходжу й я. А на возі чоловік сидить і кричить, щоб купували в нього бичачі яйця — з кожного, каже, теля вилупиться. Бідні люди по одному купують, а багаті мішками забирають, навіть про ціну не питають. Мені тільки два яйця й дісталося. Приніс додому, одне висиджувати сів, а друге на потім залишив — не зможу ж я відразу двох телят прогодувати. Так за два місяці одне теля й вивів.
Багач слухає, а потім благати почав:
— Сусіде, продай мені те друге яйце! Ми ж сусіди, торгуватися не буду — скільки попросиш, стільки й дам.
Бідняк начебто задумався, головою похитав:
— Хотів я мати двох корівок, але тобі, доброму сусідові, відмовити не можу.
Виштовхав він з-під ліжка великий жовтий гарбуз і віддав багачеві. Той щедро заплатив і помчав з гарбузом додому. Настелив у сараї соломи й сів висиджувати теля.
Дружина терпіла-терпіла, а потім докоряти почала:
— Ти що, чоловіче, розуму позбувся? Хіба з гарбуза теля вилупиться?
Та багач проганяв її і далі сидів на гарбузі, мов квочка на яйцях. А було це влітку. Жінка сердилася, що вся робота стоїть, а чоловік час марнує.
— Люди жито косять, а наше пропадає! Так ми не тільки худобу втратимо, а й самі з голоду помремо!
Не витримав багач, узяв косу, гарбуз у мішок поклав і пішов у поле. Вибрав місце на пагорбі, поставив мішок з гарбузом, сів зверху й далі виграває. Приносить дружина обід, а він ще й косити не починав. Накинулася вона на чоловіка з лайкою та докорами. Не встояв багач, кинувся на жінку, а та ногою штурхнула мішок. Гарбуз покотився з пагорба, вдарився об пеньок і розтріснувся. А за тим пеньком саме заєць відпочивав. Злякався він, вистрибнув і понісся геть.
Коли побачив це багач, ледве не заплакав:
— Бачиш, жінко, що ти наробила! Якби я ще місяць досидів, цілісіньке теля б вилупилось, а так тільки пів телятка народилось, та й те втекло!
Мораль казки
Жадібність і заздрість засліплюють людину, роблять її смішною та безглуздою.
Той, хто женеться за легким зиском, завжди лишається ні з чим.
